Історія літописної Почайни тісно переплітається з Оболонською землею. Тут вона брала свій початок з невеличкого струмка, а у Дніпро впадала сильною повноводною річкою. Зручне розташування Почайни сприяло розміщенню тут міської гавані Притики. У давньоруських джерелах ця річка часто згадувалася у контексті визначних подій, пов`язаних з історією Києва.
“Верстах в трёх с половиной от Киев-Подола к северу, и не более полторы версты от слободы Куренёвки, на обширной и ровной Оболони, подобно острову, возвышается песчаный бугор, длиною около трёх сот сажень, при подошве коего находятся небольшие озёра, из которых получает начало своё малая речка Почайна. Она протекает по Оболони почти в прямом направлении к югу”.
Микола Закревський “Описание Киева”, 1868 р.Старовинні карти та історичні документи свідчать, що Почайна мала народні назви: Почая, Пачаня, Пучай, Опічань, Пичаня, Пічань але найбільш поширеною стала – Ручай.
“В пристани Почайны или Ручая великая княгиня Ольга заставила греческих послов стоять с судами и ожидать решения их участи. В 945 году при Почайне стояла, быть может первая в городе Киеве христианская церковь во имя святого Ильи, упоминаемая в договоре великого князя Игоря с греками, в коей христианская Русь присягала ненарушимо хранить договор. Великий князь Владимир повелел ниспровергнуть Перуна с киевских высот и стащить его по Боричеву, древнему путищу, пролегавшему с киевских высот к пристани на Ручай… “.
Микола Сементовський «Киев, его святыни, древности, достопамятности», 1871 р.
986 року князь запросив до себе представників різних віросповідань: магометян, католиків, іудаїстів, православних, щоб зрозуміти основні догмати кожної релігії. 987 року Володимир скликав велику раду бояр і “міських старців”, на якій було вирішено послати десять довірених осіб до Германії, Волжської Болгарії та Візантіїї з метою ознайомлення з церковними обрядами магометанства, римського і візантійського християнства. Політична ситуація того часу, а також давні зв`язки з Візантією стали визначальним фактором у виборі православ`я.
988 року християнство було проголошено офіційною релігією на Русі. За наказом князя Володимира у Києві був знищений пантеон язичницьких богів. На очах киян святині були порубані і частково зпалені. А статую верховного бога Перуна було прив`язано до коня і протягнуто по вулицям міста, до того ж дванадцять дружинників били його палицями. Після такої екзекуції ідол був скинутий у води Почайни. Наступного ранку всім киянам було наказано зібратися на березі Почайни, їх зігнали у воду і хрестили. Введення християнства у київській державі сприяло зміцненню її авторитету у Європі, а також відіграло велику роль у розвитку давньоруської культури.
Для киян Почайна завжди була своєрідним символом рідної землі. Так 1240 року на Київ напали монголо-татари, грабуючи і зніщуючі все на своєму шляху. Ченці Києво-Печерської лаври рятуючі святині змушені були покинути місто. Зупинившись на Тернопіллі вони заснували там новий монастир, назвавши Почаєвським на честь улюбленої київської річки.
Протягом багатьох столітть річка Почайна лишалася важливим стратегічним об`єктом, адже фактично вона слугувала водними воротами Києва. Тут був надійний захисток для суден взимку і під час непогоди. Єдина незручність – кораблі, що йшли з півночі повинні були робити чималій гак, щоб потрапити до Притики. І от 1710 року кияни вирішили у косі прорити канал, який скоротив би шлях до київської пристані. Сильна течія Дніпра ринула у цей канал, поглинувши косу, а з нею і Почайну.
Сучасна акваторія гавані біля Рибальського півострова та низка оболонських озер є сьогодні живим спогадом про цю легендарну річку. І мабуть, саме ці спогади, надихнули Ліну Костенко на прекрасні поетичні рядки:
Мені відкрилась істина печальна:
Життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
Ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.
© Владимир Кухарский, 1992-2004
Оставить комментарий