Після впровадження християнства на Русі у Києві активізувалося духовне та культурне життя. Князь Володимир запросивши з Царьграду відомих майстрів, зодчих та художників, розпочав будівництво нових церков. Разом з ними почали утворюваться духовні осередки – монастирі. Їх діяльність суттєво вплинула на формування позитивної суспільної думки у Європі. У цей період активно розвивається освіта і наука, започатковуються перші школи. Завдяки цьому вже на початку ХІ століття Київ по своїй могутності і красі порівнювався з величним Константинополем.
Перші київські монастирі стали своєрідними культурними осередками і мали неабиякий вплив на громадське життя давньоруської держави. Поруч з Печерським чоловічим монастирем цікаву історію мав жіночий монастир св`ятого Миколая, що розташовувся на Оболоні. Його ревно опікували київські князі, надсилаючи щедрі подарунки. За легендою, свою назву він отримав від незвичайного чуда. Один київський паломник, знаходячись на Палестинських землях, загубив в річці Іордан срібну посудину. Повернувшись до Києва він якось зайшов на територію монастиря, щоб втамувати спрагу. Витягуючи з криниці воду він у цеберку знайшов свою пропажу.
На території монастиря була церква св`ятого Миколая, яка славилася духовними чудесами. У період, коли місту дошкуляли кочові набіги половців виникла така легенда: “Жив колись у Києві чоловік, який мав надзвичайну віру до святителя Миколая. Він тримав у полоні половця, який одного разу попросив відпустити його на рідну землю, а за це обіцяв викуп – табун коней. Киянин погодився, з умовою, що половець піде з ним до церкви святого Миколая і присягнеться на іконі. Невіруючий половець зробив, що від нього вимагали, а отримавши свободу і не думав виконувати обіцяне. Святий Миколай кілька раз з`являвся до нього, нагадуючі про дане слово, пророкуючі страшну кару. І дійсно незабаром невдячний половець захворів важкою хворобою. Після одужання він пригнав до Києва два табуни коней, віддавши один справедливому киянину, а другий пожертвував церкві святого Миколая”.
В Іорданському монастирі прийняли постриг мати Феодосія Печерського, жінка Іова Борецького та сестри Димитрія Ростовського. Ці видатні жінки своїми доброчинними справами додавали славу та велич древній обителі
У певні історичні періоди життя у монастирі то занепадало, то знову відроджувалось про це свідчать літописні документи.
Наприкінці XVI ст. у Києві постало питання розширення міста. Тому Київський підвоєвода Ф.Стрибиль дозволив усім бажаючим селитися за міським валом, на Оболоні. Тут і осіло чимало людей, серед яких був помічник підвоєводи Войтех Соколовський. До його володінь входили залишки давньоруського Іорданського монастиря. Монастир був розташований близько до міста і його почали розбирати на цеглу досить рано. На початку XVII ст. цю справу продовжив Соколовський, руйнуючи монастирські стіни для власного будинку.
На власність Соколовського поклав око ігумен Кирилівського монастиря Василь Красовський, який методично почав виживати господаря. Спочатку 1608 році Кирилівські ченці побили і пограбували людей В.Соколовського, а у 1609 році вони спалили йому сіно і шопу з цеглою. На позови до суду ігумен тривалий час не з’являвся. А коли його було зобов’язано відшкодувати збитки, то подав зустрічний позов, в якому звинуватив Соколовського у привласненні скрині зі скарбом монастиря, яка нібито була знайдена під час розбирання древніх стін. Красовський сподівався вижити Соколовського звичайними тогочасними засобами прямої дії. Справа йшла з перемінним успіхом і скінчилася у 1612 році зі смертю В.Соколовського. Весь маєток відійшов Кирилівському монастирю.
Історія Іорданського жіночого монастиря розкриває нам багато невідомих сторінок про минуле нашого древнього міста. Що ж до наших пращурів, то вони, за великим рахунком, нічим не відрізняються від нас. Погано це, чи добре – слід замислитись…
© Владимир Кухарский, 1992-2004
Оставить комментарий