Літописні джерела свідчать, що територія Оболоні мала не лише стратегічне значення, а і була предметом постійних суперечок між міщанами, магістратом та монастирями. Так великий князь Литовський Олександр реагуючи на скарги киян про утиски їх прав видав 26 травня 1494 року Уставну грамоту Київської землі: "…А вільно було з давнини міщанам (київським) на Оболоні сіно косити, а острови за Дніпром (мати), чим це місце й годувало".
Але це не заважало деяким поважним особам займатися самозахопленням чужих земель. Особливо багато з цього приводу конфліктував з киянами Кирилівський монастир. Монастирські послушники відстоюючи власні інтереси часом застосовували до порушників фізичну силу забираючи знаряддя праці. Результатом боротьби став Межувальний акт Київського воєводства за 1530 рік, у якому були встановлені кордони володінь Кирилівського монастиря на Оболоні: "Кордон цей проходив по річці Сирець, а далі крізь лозу поміж Борків, Ручаєм в озеро Довге, що з давніх часів зветься Кирилівським, яке прилегле до Почайни річки, де і друга річка, Крива Почайна зійшлась з тою річкою Почайною у озеро Іорданське, а з того озера смуговинною долиною називаємою Турець, а з Турця крізь Болонье просто до валка старожитного, а тим валком у Юрків ставок".
Загалом Оболонські луки використовувались різними верствами населення як сінокоси і пасовиська, а озера для рибних ловів. З XVII ст. стан землекористування почав змінюватись, внаслідок зростання населення Києва і появи нових претендентів на володіння певної частини оболонських земель, тому поземельні конфлікти тут стають звичайним явищем.
Під час польського панування Київ активно заселяли разом шляхтичами і католицькі єпископи які зразу приглядали землі для своїх маєтків.В записках Петра Розвидовського (1634-1664) про Київський домініканський монастир згадуються оболонські сінокоси, озера: "Від Вишгорода розкинулися навіть до наших озер над Дніпром, названих Клебанськими. Праворуч, у віддаленні від Києва над Сирцем, біля Іорданського озера сінокос один, що зветься ковальський, тому що його прилучили були до своїх покосів київські ковалі."
У польсько-литовську добу київська земля не раз зазнавала ворожі напади. Так у 1651 році з півночі на Київ наступало литовське військо, яке налічувало більше 15 000 чоловік. Київський полк очолював полковник А.Н.Жданович. 24 липня він вивів полк з міста і зайняв оборону на північній околиці. У Вишгороді козаки дали бій литовському війську, зупинивши його просування. Однак передовий загін литовців відкинув козацькі сторожові загони, наблизився до Києва і розташувався на Оболоні. У літописі Якима Єрлича досить докладно описані ці події: "2-го серпня Гносевський… попрямував до Києва і розбив табір на Оболоні, козаки терміново почали виїзджати поодинці. Та Господь не дав їм щастя… вони стали спалювати передмістя прагнучі утруднити приступ до міста — спалили близько 50 хат. 17 серпня своєвільники ( литовський загін ) запалили ради грабунку Київ — пожежа знищила понад 2 тис. будинків та Подільське місце.
Після визволення Києва багато козаків тут осіли і почали створювати власне господарство, розширюючи свої наділи не зовсім порядними методами. Про це дізнався гетьман Богдан Хмельницький і в результаті 2 червня 1653 року з`явився його Універсал Київському магістрату та міщанам. Він забороняв селянам та козакам с.Пріорки претендувати на землі та сіножаті, які раніше належали київським міщанам. Гетьман підтвердив право Київського магістрату на володіння землями і сіножатями, зокрема на Оболоні. Козаки і посполиті не мали права привласнювати ці угіддя під загрозою суворого покарання: "І тепер мати хочемо аби козакам і пріорським обивателям, в оних жадноє, одмінив (першою ласкою нашою упевнені) не мали кривди (міщани), принагабання найменшого ні од коли аби не терпіли, в оних сіножатях, так на Оболонню, яко і інде".
Представлені історичні свідчення дають нам унікальну можливість прослідкувати значення Оболоні для Києва у контексті вищезгаданих подій. Земля була дієвим засобом впливу і ототожнювалася з владою і силою. Тому зрозуміле непереборне прагнення світських, і духовних осіб зміцнити своє соціальне становище за рахунок оболонських угідь.
© Владимир Кухарский, 1992-2004
Оставить комментарий